Ліричний…

Щоночі пишу.
Щосекунди. Щомиті.
Ти в пам’ять вгризаєшся
Сріблом в граніт.
Ми — душі розхристані,
В часі розмиті,
Де навіть від тебе
Не чути «привіт».

Чекав на цю зустріч —
До хрипу, невпинно,
Як спраглий у спеку
Чекає води.
Та тиша між нами —
Мов чорна лавина,
Що в серці лишає
Холодні сліди.

Хвилини під стукіт…
Перон. Електричка.
Сусідній вокзал
У вечірній імлі.
Ти їдеш. Прощай.
Це вже майже як звичка —
Лишатись одному
На битому склі.

Немає і миті,
В якій би до скону,
До крику, до страти
Тебе не кохав.
Підлога холодна…
Я, збитий із кону,
Всі зорі Сосюри
В тобі поховав.

Перон. Електричка.
Вокзал біля церкви.
Приїхала… Чорт!
Я спалив всі мости.
Ми стали з тобою
Байдужі і мертві.
Кінець. Відболіло.
Прощай і щасти.