Машина смерті

Прийшли війна, її зіниці кровоточять,
Машина, яка вбиває.
Вона дань страшну збирає
Найцінніше в нас вириває,
Долю кожного на попіл розтирає
Не запитує – потрібно чи ні?
Виправлюся тут я відразу
Її до нас привели,
Їй зняли всі кайдани,
Їй кровавий алтарь возвели
Та збирати дозволили:
Наших людей молодих,
Дітей та зовсім старих
Хто ще і пожити не встиг…
Немає гніву, люті – їй ми байдужі
Глуха, сліпа, налагоджена вбивця,
Що сіє попіл, множить все на нуль…
Найгірше те, що в неї серця немає,
То немає навіть краплі жалю.
Ми для неї — цифри в списку,
Суха статистика без крові та без сліз.
Машині, яка вбиває без кінця
Немає діла, кого воно переломає
Скільки душ загубить
Та скільки сльоз проллється
Головне, що її п'єдестал
Який в крові потонув
Кроваву жертву прийняв,
Та попіл у небо зметнув.
Вона все жере і не сита,
Ця машина іржава й німа,
Де кожна душа недопита —
То в серці глибока клейма.
Але серед того розлому,
Де смерть розправляє крило,
Ми попри і всупереч всьому
Тримаємо наше тепло.
Бо п’єдестал той — із пилу,
І кров його колись розмиє.
А ми… ми знайдемо силу,
Бо навіть у пеклі — ми живі.