Лиш дах будинку і антени,
Ще як палітра, клаптик неба.
Весняно не бунтують вени,
Фрагменти хмар чекати треба.
Їх знову повагом час витер,
На голубому – птахів крапки.
Набір спотворених лиш літер,
Ще богомола дивні лапки.
Як він тут опинивсь, не знаю,
Яка цікавість його тішить?
Він із якого до нас краю,
Що на дев`ятий в дальню нішу?
Ось був і зник, кудись полинув,
Не до вподоби цвіт розмаю.
Он скільки квітів тут покинув,
Його смаків я теж не знаю.
Дахи будинків, шершні гудуть,
В них тут гніздо десь є поблизу.
Гайну на дачу знов, мабуть,
Мені так радісно донизу.
<br>Тамара Назарук
