Він
Я вигадав тебе із сотні слів,
Зіткав твій образ із нічного неба.
Наблизити, торкнутися хотів
Тієї мрії, що творив для себе.
Вінчав твоїми рисами святих,
Вкладав їм у вуста свої промови.
Серед ілюзій, ніжних та палких,
Я виліпив дитя своєї змови.
– – –
Вона
Я теж тебе придумала сама,
Твій силует з уламків мрій зібрала.
Мені здавалось — навкруги зима,
А ти — тепло, яке в собі тримала.
Я малювала погляд і чоло,
Вдихнула душу в те, чого не знала.
Повірила у те, що розцвіло,
Із пустоти тебе собі зібрала.
– – –
Фінал
Зустрілись ми — і тиша запекла.
Між нами — стіни із мовчання й тиші.
Чужа реальність мрії обпекла,
І кожен зачинився в своїй ніші.
Тримали маски, що закрили суть:
Ми грали у богів, і світ творили.
Тепер образи поряд з нами йдуть
Шляхами тих, кого ми утомили.
Не знали, ким насправді ми були.
Лише серця ліпили з порцеляни.
У пастці ілюзорної імли
Залишилися — біль і темні рани.
03 червня 2026 р.
