Сиджу у затінку, на лавці, біля дуба.
Ротація пройшла, відпустку надали.
На голій гілці кряче ґава говірлива,
А у кущах старий котяра заскімлив.
Ото і метушня та гамір весь у парку,
Ні обстрілів, ні зойків від бійців.
Оцепенів від тиші я на лавці з ранку —
В окопі на нулі я так її хотів.
Незвично все, не знаю де подітись,
В руках тремтіння, розум занімів.
Палю цигарку, а в очах — ті крики,
Вже котрий день я тут, а ще не відболів.
Неможу я знайти себе у цьому світі,
Душа болить: як побратими там?
І навпіл серце рветься — хоче жити,
І рветься знов у бій — я тут, а ви ще там.
Що та відпустка, лиш лікує тіло,
Вона лиш пам’ять зайвий раз ятрить.
Від сонця й тиші, я сиджу зомлілий,
І тільки ґава на гилці щось кричить.
О ґаво, ти з яких країв летіла?
Що роблять побратими у цю мить?
Лети до них, скажи: мені не сила,
Я повернусь, щоб з ними відпочить.
30.04.2026
