Несесеться світ, мінливо темряву взиває,
І огортає небокрай, озвівшись небо викликає!
***
Буває так, що в шумі днів
Мій слух, неначе вже оджив,
Не може і почути слова.
Сотні людей, сотні облич,
Сотні історій віч-на-віч,
І кожен день — все ніби ново…
Але не може розбудить
Моє німе, облякле слово.
Неначе в сні живе душа
І помирає, наче знову,
І так багато темряви і зла,
І помирає все довкола…
Але крізь всі тривоги й дим
Я знов почую, той, знайомий голос
І ті чаруючі слова.
І якщо слухати всім серцем,
То я почую небеса,
І після них моя душа неначе оживає знову…<br>Дені Наузер
