Сезон пройшов, вляглася метушня,
І з Ланжерону всі роз’їхались туристи,
На голому піску лиш чайок самота,
Неквапливо злітає понад містом.
Сезон пройшов, збігають хвилі в море,
Зі смутком навивають нам minor,
І лиш коти, що залишились,
Мрійно
Морської величі вдивляються декор.
До теплої весни їм залишилось море,
Де схили берегів збігають до води,
Де одинокі й мовчазні перехожі
Повірять їм свої сумні думки.
Коти — тепер єдині охоронці,
Розсілися по гілкам, дерев пустих,
І небо хмарами напнулось в допомозі,
Позбавитись дощем гріхів людських.
Мовчить наш пляж і філіжанка кави,
Вже не наповнить ароматом вечори,
Кафе зачинені, їм пережити самоту негоди,
Які несуть з собою зливи та шторми.
А поки світ завмер…
Лиш чутно подих моря,
Лиш де-не-де струмочком вітер пробіжить,
Де в сумнім танці линуть чайки у просторі,
І де коти замінюють на Ланжероні всіх.
Осінній Ланжерон – ти казка наяву.
11.11.2025 Лірика
