Лежу в палаті номер п’ять –
Усе немов в п’янкім тумані…
Життя тут звикло догорать
В цім сірім, кам’янім капкані.
На стелі бачу зморшки літ
Серед бридких малюнків цвілі.
Ці стіни бачили завіт,
А нині – тонуть у безсиллі.
Макс Громов
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
