Уранці світ прокинувся в росі,
Де сонце тче із золота стежини,
І вітер будить на тонкій струні
Із павутини — трепетні хвилини.
Виходить сонце — мов живий оркестр,
Розсипавши акорди над полями,
І кожен крок його — це світлий жест,
Що розчиняє тіні поміж нами.
І небо тане в лагіднім теплі,
Мов шовк, розкинутий над головами.
Кружляє день у золотому склі
У ритмі вальсу і співає гами.
Посвистують птахи у висоті,
Де хмари — білий караван без краю.
А вітер гладить струни золоті —
В цій круговерті смутку не буває.
13 липня 2026 р.
