Годинник б’є мов молот по ковадлу.
Кує із миті довжелезний шлях.
Кидає його нам, немов принаду.
І ми йдемо по ньому — попри страх.
Хто ми у світі — темрява чи світло?
Попереду — падіння, чи політ?
Щоб берег вічності в житті зустріти,
Ми летимо… мов мошкара… на світ.
Слова стираються дощами на гранітах.
І не важливо, скільки ти прожив.
Важливий спалах, що сягнув зеніта,
Вогонь, який ти в серці запалив.
Пройде усе: печаль і пишні лаври,
Зостануться лише сліди на склі.
Ми — вічні учні в зошитах уяви,
Лише піщинки в подиху Землі.
06 травня 2026 р.
