І хоч я стала – пустирем.
І хоч спогад про тебе вже лишній.
Запитаю:"Що ми робили не так?"
А у відповідь- вдавана тиша…
І хоч літо мине-
не сумую вже так.
Відпустила я вільну пташину.
Ти прийдеш у ті сни,
де верба ожива.
Там де вітер колише ожину.
U.Ray
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
