Теплом і сонцем прошито простір,
Дорога долі зелом рясніє —
Крокую нею. "Ґаздиня? Гостя?" —
Вітри питають мя степовії.
Несу священну в долонях тишу
Поміж безмежжя любови й світу.
Я тут ґаздиня, бо серце пише
Промінням сонця свої завіти.
Ґаздиня й гостя — прийшла й розтану,
Мов на осонні криштальні роси,
Відчувши слова красу незнану,
Чуттів привільних лишивши розсип.
Веде стежина мя крізь тумани
Туди, де сонце цілує всесвіт.
Вінець творіння і частка плану —
Умом приймаю, вертаю серцем.
І най ще вітер питає довго —
Я покладаюсь на волю Божу.
Між зел і сонця знайду дорогу,
Що одкровення душі примножить.
02.05.2026<br>Ольга Мітченко
