Між нами — скло і ртутний герметизм,
Завмерлий тиск на позначці «ніколи».
У тебе кредо — сталий егоїзм,
Мій шепіт — ти сприймаєш як уколи.
Де Торрічеллі виявив межу,
Де, угорі, вже вичерпався кисень —
В собі, порожній спокій стережу,
І вчуся жити без твоїх освідчень.
Не тисне світ. Не дихає ефір.
Ми — два об’єкти в чистій порожнечі.
Між нами прірва — це і є замір.
А там ні болю, ні надій, ні втечі.
Там не літають птиці і слова,
І навіть пам’ять гусне — шматком ртуті.
Там вакуумна тиша нежива —
Наш замкнений фінал. І він без люті.
10 травня 2026 р.
