Якийсь сумний цього́річ цвіт,
В садах, поміж будинків,
Пташиний зник уже політ,
І дощ йде без зупинки.
Вже мерзне хтось, у самий раз
Комусь та прохолода,
Після зими весня́ний час —
То справжня насолода.
Рано, чи пізно — дощ пройде,
Сипне проміння з неба,
Теплом дерева огорне́,
Чого і цвіту треба.
На жаль, не вічність він, а мить,
І пелюстки́ — додолу,
Весна грозою відгримить —
І літо в са́му пору.
20.04.2026.
Ганна Зубко
