Розкинулись рясно кручі й степи
над тобою славетне місто незламне
І рідні безкрайні Дніпра береги
тихо шепчуть тобі на світанні.
Там гордо стоїть в самотній красі
Антонівський міст, дорога додому
За обрієм тихо шумлять комиші
а серце моє все згадує знову.
Небо багрове, палаюче сяйво
сонце плило в недосяжную даль
До темної ночі, до світлого рання
і штиль всю тривогу до себе забрав.
А вітер волосся гойдав і гойдав
земля з-за коліс від сну прокидалась
А міст мені рідним до болю вже став
все двигтіло навкруги, а він не здававсь.
Юнацькі роки я з тобою встрічав
прекрасної миті ясне натхнення
Та смуток за тебе душу все брав
останні роки й до сьогодення.
Віра моя ще не згасла, повір
ще побачу тебе у красі як колись
Як згадаю тебе і не втримати сліз
мій рідний навіки, Антонівський міст.<br>Євгеній
