А жінка, мов квітка, живе у коханні,
Як свіже повітря вдихає його аромат,
І стукає серце, неначе у перше зізнання,
І стільки у ньому магічних і чар, і принад!
А жінка, мов квітка, живе у коханні,
Воно підіймає, мов крила пташині, увись,
До нього ішла вона з тисяч доріг жадання
Й благала-молила: «У серці моїм озовись!»
А жінка, мов квітка, живе у коханні,
Бо в’яне без нього, хоч в розкоші й сад,
Дарунок від долі бере без вагання –
Флюїди сердечок, мов той зорепад.
<br>М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
