Борису Мозолевському присвячується

Розриті кургани, могили столітні
І вітру роздолля ширяти між них…
У нас, на Вкраїні, є люди привітні,
А в бабах і стелах відлік часу застиг.
Блукає по степу, вдивляється в землю
І чується десь там гуркіт копит…
Борис добре знає, що час все сховає,
А в степу є прихований від усіх світ.
У руки бере він прикрасу нагрудну,
Яку ми всі знаємо, як пектораль.
Весь світ завмирає – говорить прилюдно:
« Що справжнім дивом є ця пектораль!»
28.09.18 р.