Був у мене друг — та знайшов він кохання,
І віддав їй себе без вагання.
Лише зрідка слово до мене звертає,
Порад запитає — як не засмутити, як догоджає.
Я радий за нього, за вогник в очах,
Коли він її зустрічає в думках.
Та з часом відходжу — лиш тінь і спогади,
Наші пригоди ховає пам'ять, мов береги.
А в серці моїм пустота оселилась,
Бо дружба жива кудись віддалилась.
Та вірність тримає — я тихо відступлю,
Йому залишу все тепло, що несу.
Колись він згадає про юність і нас,
І дітям своїм розповість про той час,
Де сміх і дороги, і вірна дружба жила,
Яка поруч з ним у серці завжди була.<br>Ілля
