я прокидаюсь в ранці, відчуваю усталість,
як же мені це все набрило.
я йду вмиватись, швидко збиратись,
та стримувати свою огиду.
неживі обличчя, товкучка в метро,
доводять до знепритоми.
все в цьому житті грає важливу роль,
навіть вічна перевтома.
купа людей, купа витріщенних глаз,
знову дивляться на мене.
а та дівчинка думає як виставити таз,
щоб звернути увагу до себе.
той хлопчик думає як в коханні зізнатись,
формулює заплутані думки.
він не припинить знову й знову перейматись,
його переслідують злі духи.
люди звикають жити на автоматі,
ховати втому за масками днів.
кожен несе свій страх у палаті
з мовчазних думок і нездійснених снів.<br>Спіріна Василиса
