Якась мить — і вже цвіт облітає,
А була ж невимовна краса!
Час дає і час забирає,
І весела, й сумна полоса.
Уже білий туман той на плечах,
На зеленій траві, біля ніг,
І не стане у днях і у ночах
Того цвіту, що схожий на сніг.
22.04.2025.
Ганна Зубко
