Нумо блукати садами вогкими,
Де первоцвіти здіймають вуаль,
Де вітер вельми грайливими кроками
Тче між гілками дзвінку акварель.
Брунатний ґрунт ще зберіг холоднечу,
Та в ньому вже спить молода глибина.
О, як весна непомітно теплом пестить малечу,
Дарує приємність ніжним співом!
Чуєш? То річка сміється у берегах,
Хлюпає світло в прозорі долоні.
А над містечком, у лелечих світанках,
Радість, мов квітка, пливе на осонні.
Тож нумо стрічати весну без вагання,
Вельми принадна її таїна:
У кожному промені — дивне зітхання,
У кожному подиху — ніжність жива.<br>Софія Дмитрієва
