Крізь м'які ходи лабіринту плине електричний імпульс,
Надсилаючи сигнали, знижуючи активність, наче вірус,
Ламаючи двері, які колись вимурував Янус,
Спускаючись на ще нижчий ярус.
Руйнуючи всі шляхи, проникаючи в тіла глибину,
Відчуваючи нестерпну емоцій густину,
Поширюючи на язику розпачу гірку рідину,
Руками хапаючись за плоть крижану,
Страх змішаний з кров'ю, вірветься в голову,
Вереском шаленим руйнуючи потріскану колону,
І все відбудеться по старому шаблону,
Трясучи в пароксизмі юну персону.
Жаденно вдихаючи кисень, відчуваючи тремтіння,
Як на зміну йому приходить душіння,
Голову пронизує серця бриніння,
По кімнаті лунає звук тіла, падіння.
На колінах з хрипами гучними,
Рвучи тіло руками бурими,
Від безумного сміху згинаючись рухами різкими,
Коли сльози стікають ріками гнилими.
Б'ється в апогеї, безвучно волаючи,
Поки судомиться тіло на підлозі, кров'ю стікаючи,
В дикій експресії голос ламаючи,
Поки тіло безтямно падає, з пам'яті все стираючи,
Вичікує новий напад, гниль збираючи,
Щоб з новим ударом істерії наздоганяючи,
Персону залишити, повільно вмираючи…
18.02.2025<br>Анастасія Франків
