Ти наче вечірній вогонь золотий,
Що тихо торкається серця мого.
І погляд твій ніжний, такий чарівний,
Розвіює темряву смутку мого.
Серед тихих квітів, де сонце сідає,
Ти наче картина, натхненна весною.
І серце моє мимоволі питає:
«Чому так щасливо стає поруч з тобою?»
Твоя чарівна усмішка зігріває,
Немов теплий вечір у сяйві вогнів.
І кожна хвилина мені розкриває,
Що ти – найцінніше із тисячі снів.
Десь там, за горами, вода виграє,
А сонце ховається тихо за обрій.
Та серце моє лиш тебе впізнає,
Бо ти – промінь мій, ласкавий і добрий.
Хотілось би поруч з тобою стояти,
Дивитись на захід, мовчати удвох.
Тобі свою мрію тихенько сказати,
В моє тяжке життя – послав тебе Бог.
Не знаю, які нам шляхи доведеться,
Пройти через терни, мороз і туман.
Та світло свободи у душу проллється,
Удвох ми здолаємо цей ураган.
Можливо, колись у вечірній тиші,
Ми будемо разом дивитись в безодню.
Я прошепочу тобі у ночі:
"Щасливим я став коло тебе сьогодні".
Тож просто дозволь мені мріяти трішки,
Я не вимагаю нічого взамін.
Бо ти – наче сонце, що світить так близько,
Мене витягає з великих руїн.
Юрій Сіромашенко<br>Юрій Сіромашенко
