Вечір мружить вже очі — пора,
Позіхає і вітер, жде ночі,
Все шепочуться зілля й верба,
І струмок зупинятись не хоче.
Хвиля майже уся прилягла,
На пісок теплий перша вмостилась,
Я би ласку усю віддала,
Щоб до ніг моїх довше котилась.
Соловей щоби співом будив,
З-поміж верб той летів, понад хвилі,
Щоби сивий світанок бродив
Там, де вишні, де яблука спілі.
Щоби впала ранкова роса
На долоні, жаркі після ночі,
І дивилась, не гасла краса,
У мої зачаровані очі.
31.07.2026.
Ганна Зубко
