Ти мене не любиш…
Це чується неначе крик набату
Чого нема, того вже і не згубиш
Кричать вуста про втрату
А очі темні темні…
Знову до гори на стелю…
Такі вже почуття, як пісні іноземні…
Не зрозуміло кажеш,
Ти що мене не чуєш?
З ким тепер ти ляжеш?
Так ти мене не любиш…
Пусті ті балачки не коштують монети,
Піди від мене світом…
Не напишу про тебе.
То було якось літом…
І став той шлях,
шляхом до себе…
Нехай…
Тепер мандрую,
це стало моїм звітом…
Порівняно із болем
у порівнянні з льодом…
У порівнянні з горем,
Спричиненим словами …
Втечу я вслід за морем,
Пущу туди ж і травми…
Збігають вони з кров'ю
Не піду вслід за вами….
Там де моє минуле
Де кажуть "Ти не любиш"…
"Не вмієш ти любити" …
"Його/ЇЇ ти любиш більше"…
Про що тут говорити?
Не докажу словами,
Не докажу на діях
Надії що почують…
Лиш треба далі жити …
А той хто хоче бачить і той хто хоче чути,
Почує і мовчання, чого тут далі гнути?
Подивиться у очі, очі тут не збрешуть…
Коли людина любить,
Їй з болем не заснути….
Варто лиш відчути…доторки душі
Хіба ж тут не почути?
Шшш… Просто помовчи…
Любов там тишком нишком,
Крадеться по сердечку
Дійде до краю пішки…
Знайде собі містечко…
Не ображай маленьку.
Вона ховає сльози.
Люби її рідненьку…
Або чекай морози…
Бо не пробачить болю
І не пробачить зради
І буде зла на долю
Та що звела з тобою
Сховається тендітна
Мала і непомітна
Сховається на вічність
Якої вже нема…
Маргарита
