Вогонь горить далейдоскопом барв,
мереживом фігур і форм незвичних,
завихреними рухами примар
у ритмі танців диких, екзотичних…
Десятками років у світ рослин
вливались сонячні рясні потоки.
У дерева інформаційний плин
лишався в пам'яті на довгі роки.
І полум'ю дарована лиш мить
і шанс лише один неповторимий –
воно живе, поки палахкотить,
не дерево, та ще не стало димом…
Воно кричить, розповідає нам,
що в пам'яті роками збереглося –
перебіги старих космічних драм,
про ті світи, що десь живуть ще й досі.
Цей крик нам зрозуміти не дано,
та знову щось хвилює, вабить око.
І полум'я запалюємо знов
і очищаємося крок за кроком…
<br>В'ячеслав Семенко
