Вона любила

Вона любила дощ із грозою,
Не менше ніж сонця проміння.
Птахів щебетання, в осіннюю пору, а ще квіти, які мати любила садити в садку.
Туманні ранки, росою осипані,
вона любила, любила все це.
Мальовничі світанки зустрічать біля річки,
Місяць і ще тую нічную пору.
Вона любила зоряне небо,ту тишу і спокій що їй ніч дарувала.
Втім, вона любила усе.
Усе, окрім карих очей що її погубили,
Що замість кохання безжально ввіткнули у спину ножа.
Вона любила, любила та вже не полюбить,
Бо вже десь там, на небі, одна із зірочок – це вона.<br>У полоні власних думок