Вона мовчала
Заживо ковтаючи лезо,
І не кричала
Аби собаки не будили пресу.
Захлиналась кров'ю
Не посміхаючись широко,
Аби всі думали
За що вона це щастя отримала?
Він сміявся
Губивши усі манери,
І забувався
У снах зі спекотною леді,
Смикав руки
Коли вона намагалась його втішити,
З огидою гиркав дверима
Коли усі стіни тріскали,від її криків та відчаю.<br>Sofi Remen
