Все плаче небо й плачу я,
Душею, не очима,
Дощем впивається земля,
Знов спогад за плечима.
Поміж двох меж город уздовж,
Впирається в садочок,
Звисає яблуко, також
Однесенький листочок.
І хата зиркає вікном,
А потім другим збоку,
Сиджу у ній вже за столом,
Іще батьки нівроку.
Живі ще погляди у всіх,
Слова з розмов згадались,
Вкривав їх голови вже сніг,
Такими і зостались.
09.10.2025.
Ганна Зубко
