Тихенько йду, щоб не сполохать плесо,
Воно зібралось спати, вечоріє.
Я збилась з ліку тих щасливих весен.
Це перше літо, зрошене лиш в віях.
Що ти не мій, то не твоя вина,
Я не твоя – вина нулю рівниться.
Я просто залишаюся одна ,
Ще будуть дні, не схочеться журиться.
Ні за теплом січневим в тишині,
Ні за промінням сонця листопаду.
Коли всміхнешся вперше не мені,
Полегшено відчую: все позаду.
<br>Тамара Назарук
