Неначе б то вчора …
Іду по дорозі, засіяній квітами й сонця тепла.
Неначе б то вчора…
Була я щаслива …
Проснулась сьогодні –
й вже стала не та.
Поділись кудись ті весняні заграви,
Мелодії, звуки й співучий той щем…
Мені залишились осінні етюди
Й самотні прогулянки під холодним дощем.
Я в осінь іду,
закутана шаллю.
Вже листя пожовкло п’янкої весни…
А серце немов би тихенько шепоче:
– Тобі ще далеко в обійми зими.
Душі круговерть у таночку з піснями
Так п’янко й чарівно у вальсі бринить.
Ще серце палає чудовими днями.
Весна, літо, осінь –
Здається лиш мить.
<br>Любов Колодій
