Шепоче тиша — втомлена й сумна,
В долонях ніч ховає світлі мрії.
Здається, все затихло — та війна
Ще стукає у серце, як події.
На згарищах росте тонка трава,
І плаче вітер в зруйнованих хатах.
Летять роки… Але ще жива
Та пам’ять в кожнім слові і рядках.
В очах старих — вогонь минулих днів,
У снах дітей — тривожні зорепади.
Відлуння б’ється між людських надій,
Шукає мир у зраненій громаді.
Та з попелу підніметься весна,
І проросте на згадці цвіт калини.
Бо навіть там, де пройшла війна —
Знов серце прагне світла і людини.
