Відпускаю тебе в світ реалій,
В серці місце твоє залишу.
Не почую тепла та регалій —
І не треба, я так залишу.
Відпускаю тебе, бо так треба,
Не витримує душа моя.
Так не тільки вона — а й потреба
Віддавати себе так, як я.
Відпускаю тебе я мовчазно,
Серця шмат — відрива, віддаю.
Я не витримую більше ту пастку,
Яку, власне, собі повстаю.
Я прощаюсь з тобою щоночі,
Кажу зранку слова забуття.
Пам’ятатиму променів очі —
І лунають слова в небуття.
Доторкнусь я чолом прохолодним
До каміння в стіні перепон.
Той, хто зможе, той піде холодним,
Бо такий у розлуки закон.<br>Елеонора
