Відчай

Я проклинала кожен день,
Коли тебе впустила в серце.
Між нами тисячі імен
Чужих, сліз – переповнене озерце.
Моє кохання – рана, біль,
Іржавий ніж, що груди крає.
Ти для моєї душі – злість,
А я без тебе засихаю.
Я знала: ти – чужий вогонь,
Що спопеляє все до тла.
Та серця стукіт, тихий стогін
Не відпускає від тепла.
О, скільки раз я впала ниць,
Молила долі: "Розірви!"
В в сотні твоїх безсердечних облич
Знайшла лиш відлуння своєї крові.
І рветься нитка, тонка, як біль,
На ній зависла доля грішна.
Остання думка – мій наділ:
Кохати так, аж до болі ніжно.
Емоції ж… Вони палають,
Вогонь душі, що не згасає.
Навіщо, Боже, так караєш?
Моя любов тебе благає…<br>Lukava