Війна забрала мрії мої

Місто моє в диму, сирени кричать,
Війна розірвала мій світ на шматки.
Залишив я вдома всі мрії свої,
Тепер автомат – мій єдиний друг у ці дні.
Новини брешуть, пропаганда кричить,
Але я бачу правду в очах тих, хто мовчить.
Тут кожен день може стати останнім,
Та я буду битись, щоб захистити нас від темряви.
А серце кричить, рветься на волю,
Де мирне небо, де щастя доволі.
Слава Героям! Слава ЗСУ!
Слава волонтерам, тим, хто в тилу!
Але я тут, на лінії вогню,
Тримаю оборону, за правду стою.
Згадую ночі, зоряне небо,
Як ми мріяли, вірили в себе.
Тепер навколо вибухи, попіл і дим,
І кожен світанок може бути останнім.
Війна – це пекло, це біль і розруха,
Але в наших серцях ще жевріє дух.
Ми будемо битись до останнього подиху,
За нашу землю, за нашу свободу!
Бачив я смерть, бачив, як гаснуть зірки,
Бачив, як падають кращі Українські сини.
Їхні обличчя навік в моїй пам’яті,
Їхні голоси лунають у тиші.
Війна забрала їх, забрала назавжди,
Залишила рани, що не загояться ніколи.
Біль втрати пече, душу розриває,
Але ми маємо жити, заради них, заради майбутнього.
Не тільки на фронті кується перемога,
В тилу працюють люди, Просять Бога,щоб швидше настала перемога
Волонтери, медики, всі, хто не зброєю,
А серцем і працею б’ються з бідою.
Слава Героям! Слава ЗСУ!
Слава волонтерам, тим, хто в тилу!
Ні! Я не змирюсь! Не пробачу! Не забуду!
Ця війна – це рана, що кровоточить буде.
Скільки ще життів вона забере з собою?
Скільки ще горя принесе нам додому?
Війна! Прокляття людства!
Знищує мрії, краде майбутнє!
Ніколи знову! Чуєте, ніколи!
Хай запанує мир на всій землі!
Слава Україні! СлаваГероям!
Мар'яна Побігун