Сучасні вірші про війну: авторська поезія незламності

Чорне сонце застрягло у горлі, як грудка вапна. На колінах повзе по кімнаті гнучка тишина. Твоя хата тепер — понівечений і пустий дот, Руки стримують крик, затискаючи скошений рот. Ти не плачеш сльозами, бо сльози занадто малі, Ти стікаєш мазутом у тріщини горя й землі. Батальйон відійшов в […]

Я з Херсона стійкість передам, Харків наш тримайся, науковий. На собі тримаємо цей шрам, За спиною наш народ чудовий. Полягли пустелею міста, Ті, що були поруч з нами. Видно вирішила доля так, Подвигу гриміти їх віками. Рвуть снаряди, бомби нам у вічі, ФПВ шматують наші плечі. Фланг тримаємо, […]

Ми — миті, що затиснуті в кулак, І вкрадені у вічності зі скрині. Наш вік — старий, заіржавілий гак Тримає небо на шнурівці синій. Ми — спалахи прихованих заграв, Тектоніка, що спить під шаром мулу. Хтось нашу юність в кості розіграв, Жбурнув у пащу вогняного гулу. Пульсує жила, […]

Мерехтить у зіницях залізо і сліпить утрата, Небо тисне на груди, мов кришка із дуба труни. Ми повземо крізь морок, де кожна секунда — засада, І вростаємо м’ясом у дикі закони війни. Ми йдемо крізь вогонь — в нім зростає руйнація смислу, Де обвуглені душі шукають у пеклі […]

Згоріло… Все — немає більше стін. Рідня і друзі — в небі та в землі. І ти ідеш під цей ментальний дзвін, А серце там — у рідному селі. Ідеш у світ, де ти тепер ніхто. Твій паспорт — лиш зачовганий папір. Життя — заховане в старе пальто, […]

Місто загубило обличчя своє, Рани, рани, рани. Час промайне, воно оживе, Шрами, шрами, шрами. Місто все теж, та усмішка не та, Десь вона, десь вона, десь.... Вона загубилась, біда забрала, З кимось, із кимось, із кимсь. Твої сини в бою полягли, За віру, за віру, за віру. І […]

Люди в білих маскхалатах, З червоним хрестом на спині. Приймальники праху й втрати Чим допоможуть вдові? Перші приймають чиєсь горе, Крізь них тіл проходить море. Вони вже не знають страху, Знову будні воєнного жаху. Завчені рухи, застиглий погляд, Приймання загиблих, огляд. Тут тільки тіла, душі у вирій, Блукають […]

Дім на війні — це розірвана навпіл аорта. Струм по металу в окопах — запекла межа. Це коли серце випльовує душу за борта, Ніж у ребро — й по живому кромсає іржа. Він не у стінах. Він там, де вгризаєшся в землю. Де під ногами сирени ламають хребти. […]

Дім на війні — це розірвана навпіл аорта. Струм по металу в окопах — запекла межа. Це коли серце випльовує душу за борта, Ніж у ребро — й по живому кромсає іржа. Він не у стінах. Він там, де вгризаєшся в землю. Де під ногами сирени ламають хребти. […]

У місиві сьогоднішніх тривог Що станеться щось дійсно непоправне До горла так підкочує клубок, Так тисне, нудить, тіло все невправне: Постійно усередині тремтить І серце б'ється, наче молот в кузні . Не можна зосередитись й на мить, Немає спокою й у колі друзів. Кидає то у холод, то […]

Легкий сьогодні день - тривоги зрідка - І сонце, як у мирні ще роки... Вже на роботу вибігла сусідка, І діти граються надворі залюбки... І теплий вітер дихає завзято Влітаючи в прочинене вікно... І раптом чутно: десь злодійкувато Плете ракета враже волокно. Всі насторожені - куди смертельна зброя […]

Калічать і вбивають на війні І воїв, і цивільних, і дітей... На що ж тут сподіваються вони Після усіх жахливих цих смертей!? Чому вони ворожу свою суть Не лише не приховують, натомість Так героїчно нам її несуть, Що масово прямують в невідомість? І думаю, що грішників таких Не […]