Вічність це ми, вічність це все,
що на вік закарбовано в нашій душі.
Палкі відчуття, любові краси.
Ті дні незабутні, теплі, ясні.
І митті що серце не раз хвилювали,
забути не в силах, як не проси.
На згадку лишились, на вік оселились.
Десь у куточку, квітучій душі.
Те небо блакитне, безкрайнє і ніжне.
Ми погляду ніяк відвести не могли.
Як зірки палали, під ковдрою ночі.
Маленькі згадай, чарівні наші світи.
А погляди суму, ніби в мареві снів,
кайдани кидали тримаючи ціпко.
Нехай розлетяться на вщент, на вкруги!
Як скло від каміння розіб'ється дрібно!
Не згасне ніколи, те що палає.
Те що у грудях, живе на віки.
Із трепетом тихо прошепчу я тобі.
Вічність це все, вічність це ми.<br>Євгеній
