О, ціла вічність віддаляє!
Моя душа лише страждає,
Не маю спокою ні мить,
А кожен вдих кудись летить.
Та що нарешті вже чекає?
Цей віщий сон лише лякає!
Чи це сьогодні буде в нас?
А може, через місяць прийде час?
Спросоння знову вся в поту,
Чую крізь ніч і пустоту:
«Не намагайся зрозуміти,
Та прошу, не переживай за них…»<br>Руденко Наталія
