Вона не падає — поволі тане,
У всесвіті втрачає свій відблиск.
Ще вчора сонце, чисте і жадане,
Сьогодні — тільки пам’яті відтиск.
Вже не палає зірка, не вирує,
Затихли і вогні в німій імлі.
Вона свій промінь всесвіту дарує —
І він летить роками до Землі.
В цім затуханні відчаю немає —
Лиш мудрість світла, що пройшло віки.
Згасає джерело — та світло сяє,
І не втрачає сили крізь роки.
Людина — зірка. Вона не зникає:
Згасає тихо, тане у імлі.
Учора — світло, що весь світ тримає,
Сьогодні — лише відтиск на землі.
Життя пульсує й плавиться ідея,
думки вирують — це рух крізь часи.
І створюється зоряна алея,
Що тягнеться у безкрай крізь роки.
Бо кожна зірка, що в пітьмі згасає,
Стає основою майбутніх див.
Безслідно жодне світло не зникає —
Воно живе у формулі світів.
17 квітня 2026 р.
