В обіймах вітру,
з посмішкою сонця,
Під супровід
пташиних голосів,
Підходив день
до кожного віконця,
Не підійшов до мого,
не посмів.
За ним, як знав,
журба моя сховалась,
Дуже поранена душа її, болить,
Про те, що плакала,
нікому не зізналась,
Нема кому,
та й совість не велить.
Вітер війне
ще подиху краплину,
А сонця промінь
сльози обітре,
Та забіжить
в червону горобину
І жартома
в вікно моє моргне.
10.08.2023.
Ганна Зубко
