В чужій сукні

Ми приміряємо подоби, мов сукні у крамницях:
То «успіх» по фігурі, то «мрії» в тон.
І кожна роль прописана в дрібницях,
А власний голос — наче моветон.

Сьогодні в ролі лідера: вся вигладжена, строга,
Без зайвих нервів, чітко, без вагань.
А завтра — знов «слухняна», лагідна, розлога,
В якій не чути власних сподівань.

В цьому мереживі ми ніби і красиві,
І соціум малює нам успішний профіль.
Але у дзеркалі — ми втомлені та сиві,
І погляд крізь сторіччя — одинокий.

Бо там, на дні старої скрині, — тиша,
Лежить сорочка, шита не на продаж.
Її ніхто не бачить і не пише,
Вона не знає слів «дрес-код» і «мода».

Там кожен хрестик — пам’ять про коріння,
Там дикий льон, що не боїться тернів.
Вона чекає в пилі поколінь,
Поки спаде твій глянець ефемерний.

І поки ти у тих чужих спідницях —
Скляна судина, холод і туман.
Не впізнаєш себе у власних же зіницях,
Вбачаючи у дзеркалі обман.

Спали мереживо! Нехай горить дотла.
Згадай, чиєї крові ти й якого роду.
Бо справжність не в коштовності тепла,
А в тім, що творить ту справдешню вроду.<br>Тетяна Григоренко