Як ідеали розбиваються в реальність,
То ми плачемо, ревемо в сумі.
Життєва печальная брутальність
В нас пальцем тикає у глумі.
А подітися не можем у печеру,
Той палець нас в печері дожене.
І старенькая спаплюжена галера
Повз нас глузливо так пливе.
Ми немовля – вразливе і мале.
Нас роздавити в цьому стані
Зможе найслабше речення чуже,
І залишить їдку флегмону в рані.<br>Владислав Єрілов
