Глухоніма любов

Моя молитва грішна й щира
Гучнонімим відлунням ллється.
Моя любов, земна і сильна,
Зле наді мною все сміється…
Я стукаю – ніхто не відчиняє.
Я молюся – та за таке не молять.
Не знаю, чи живу, чи доживаю,
А чи існую, бо не чую болю.
У повсякденні буднів все вирує,
І тіло намагається ще жити:
Сміється, гріє, з кимось щось будує,
Кохається, воліє говорити.
…Заговорилось. І не чує душу,
Яку постійно корчить, розриває.
Вона кричить, та будні її глушать –
Така глухоніма любов буває.
Вона – найгірша.<br>Ольга Дворецька