Я знову чую на світанку
Такі знайомі голоси.
Вони являються щоранку
Відомі й невідомі- всі.
Одні поховані в могилах,
А інші вільні, як пташки,
Кудись летять на своїх крилах!
Їх просто досі не знайшли…
Одні кричать, другі шепочуть,
Не розумію навіть слів.
Та всі вони сказати хочуть-
Як мало жив! Як не дожив…
Є серед них жінки і діти!
І кожен- надто молодий!
Ще б жити, вірити, любити!
Та все скінчилось. Назавжди.
Я майже виплакала очі,
Мені не сняться більше сни.
Так розказати людям хочу
Страшні історії війни!..
Та чують їх лиш українці-
Це наше горе дотепер.
Тож знов лишились наодинці
Із душами братів, сестер…
Хтось під завалами,під танком,
В полях, степах, серед лісів…
Та сходить сонце. І щоранку
Я чую їхні голоси!
<br>Олена Каліман
