Століття війни і загублених дум,
Так стільки життів у безодню майнуло…
А світ на колінах ховає свій сум,
Бо кров від землі уже неба сягнула.
Ховаються зорі за димом густим,
І стогне земля від заліза і болю.
Усе, що здавалося вічним, святим —
Лиш ставка у грі за чужу дику волю.
Та небо вбере цю червону росу,
І викує з неї незламну твердиню.
Ми винесем мовчки крізь пекла грозу,
Щоб правда розбила криваву гординю.
