Стояв він рівно, безупинно,
Тримав гранатомет у руці.
А постріли все били й били,
А поруч – бездиханний побратим.
А він стояв, стояв і відбивав атаку,яка була зі всіх сторін.
Ці кляті орки лізли звідусіль.
А він лиш думав про дітей, дружину,
Стареньку матір згадував
І Господа благав:
«Почуй Ти, Господи, мою молитву,
Врятуй і збережи.
Нехай для них я буду непомітним,
І не побачать вони мою тінь».
Бог не почув його молитву…
І тут, ураз все вже затихло.
Гранатомет із гуркотом на землю впав.
Закрив герой вже свої очі,
В яких ще зовсім нещодавно
кипіло справжнєє життя.
Не думав вже про доньку і дружину,а поруч з ними янголом літав.
Упав у бою запеклім він
За тебе, Україно!
Останній бій
Смертю його зустрічав.<br>Lilia m
