{Безглуздо скитаюсь пустою дорогою,
Що веде до твоєї вулиці.
Маршрут я вже знаю на пам'ять, як той навігатор:
"через тридцять метрів на ліво а потім прямо".
А за рогом квітнуть фіалки,
Ти їх досі терпіти не можеш,
Вони ж бо нагадують щасливе дитинство,
Що врізається в груди болем пекельним.
Я й досі йду пустою дорогою,
Слухаючи ту пісню на повторі,
Чи була вона рівно особлива для двох?
Це точно не можливо.
Чи пам'ятаю кожен я рядок?
Це також маловірогідно,
Хоч минулої весни жила цією піснею,
Невже вона набридла восени?}<br>Вітрилом
