Коли дороги втомлені мовчать,
І світ чужий своїм уже не стане —
Тоді душа почне тебе вертать
Туди, де рідне все, своє і знане.
До тихих стін, що звалися «мій дім»,
Де пахне хлібом, затишком і часом,
Де ти був просто щирим і малим,
Де щастя видавалося з запасом.
Звичайно, дім та двір уже не ті,
І відчуття не ті — роки минули,
Та знайдеш ти себе в тій простоті,
Де материнські руки пригорнули.
Родинний дім — це поклик із глибин,
Що не згасає навіть крізь розлуки.
І дім — один серед усіх чужин,
Де пам’ять гріє, наче теплі руки.
03 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
