Твоє життя тримається на нитках…
Емоції та почуття втікають, мов туман.
Ти дихаєш під час вітру поривах,
Проте в твоїх легенях мільйони ран.
Невже твоє серце покриється льодом?
І стане мовчанням, що тисне й зове?
Серед тисячі ран ти стаєш самотнім кодом,
В якому повільно згасає живе.
Невже твої легені наповнені димом,
Що спалює зсередини, залишаючи біль?
Що ж стало твоїм головним мотивом?
Він лише перебив запах твоїх духів.
З кожним разом цей дим роз’їдає
Все те, що колись було чистим й живим.
І в твоїх легенях цвіт відцвітає,
Розбитий на попіл, застиглий, німий.
І тільки порожнеча шепоче у сні,
Нагадуючи, що немає спасіння.
Ти — тінь від себе в зниклому дні,
Що стерпло в холодних обіймах терпіння<br>viadin
