ДНІ НЕСКІНЧЕННІ

Дні нескінченними
якимись уже стали,
Чи може так
мені лише здало́сь,
Уже давно
зозулі відкували,
А їм заміни
так і не знайшлось.

Не чути більш
в світанках соловейка,
В моїх принаймні,
а чи знов здало́сь,
Порхну́ла в гі́лках
пташечка маленька,
Й затихла, мов
лякаючись чого́сь.

Не світить сонце,
вітер не літає,
Гроза здале́ка
голос подає,
День далі йде,
годинами ступає,
Там вже й, дивись,
на захід поверне́.

Зустріне вечір,
обійнявши плечі —
Потисне руку,
як поміж людей,
Змахнуть утому
крила десь лелечі,
І задрімає
в вербах соловей.

19.07.2026.
Ганна Зубко